Крізь маленькі віконечка всередину майстерні намагається потрапити сонечко. Спершу вирушає сонячний зайчик, який пильно спостерігає за тим, як працюють вправні руки різьбяра.
Навкруги розсипана кучерява стружка, яка ще донедавна були частиною дерев’яної колоди. На столі виблискують різні металеві інструменти, які мають загострені леза, щоб краще вибирати зайву деревину з брусочка. Здається, кусок деревини і більше нічого. Однак в очах майстра він виглядає по-іншому. Як саме? Про це знає сам майстер.
За болючим процесом різьблення спостерігає сонячний зайчик, який подорожує від однієї стіни до іншої, а то і до стелі добереться, висячи вухами донизу, щоб все бачити і знати. Мозолясті руки майстра беруть різець, який глибоко проникає у серце деревини. Від побаченого зайчик затремтів і сховався за верстат. Визирнувши, побачив, як частинка деревини відкололася, утворюючи рубець, який нагадував глибоку рану. Що ж цей чоловік собі думає? Якого ж болю він завдає? Почав бідкатися зайчик. Здавався він сонячному пострибайчику жорстоким і твердосердним без найменшого співчуття. Однак майстер не зупинявся і ще, як на зло, почав співати пісню про любов. Але ж яка може бути любов, коли різці різних розмірів впивалися в тіло і живцем видирали з нього маленькі шматочки, які від болю корчилися під ногами різьбяра.
І знову від страху затремтів зайчик і пострибав в інший куточок майстерні, сховавшись за великою дерев’яною шафою з різноманітними інструментами. Їхній вигляд наганяв ще більший страх. Тільки подумати, скільки болю вони приносять. Аж погано від надуманого стає. Нарешті затихла пісня. Стало цікаво. Виглянув із-за шафи. Від побаченого мурашки побігли по стінах. Не вірив своїм очам. Пострибав і опинився на витворі мистецтва. Досліджував кожен міліметр фігури, зігріваючи її своїм теплом.
Очі майстра сяяли радістю. Дерев’яна колода через болісне різьблення перетворилася у прекрасного ангела. Автор вклав у твір частинку своєї душі.
